Зробити різкий поворот у житті в зрілому віці наважиться не кожен. Для директора СТОВ «Мрія», що на Харківщині, головним рушієм стала любов до землі. Анатолій Миколайович Головко увібрав її з дитинства, коли допомагав батькам поратись на землі та біля худоби. Занурились в аграрну справу і дружина Галина Степанівна та їхні двоє дітей, спочатку просто допомагаючи чоловікові й батькові, а згодом із повною відповідальністю. Окрім чималої кількості різних напрямків сільськогосподарського виробництва розвивають молочний. Із 300 корів наростили дійне стадо до 1050 голів. Майже втричі підняли молочну продуктивність худоби. Збудували 5 корівників, спорудили молочний блок із роторною установкою на 36 місць.

Про історію сімейного бізнесу Головків, труднощі становлення та виборені сумлінною і тяжкою працею перемоги ми й хочемо розповісти читачам журналу.

Відродження «Мрії»

Нині успішний фермер, Анатолій Головко колись і не думав, що працюватиме на землі. Закінчив технікум, отримав фах енергетика. Але з виходом закону про оренду землі Анатолій Миколайович вирішив залишити посаду начальника цеху домобудівного комбінату і в 1988-му став першим орендатором у Харківській області. Для початку взяв в оренду 6 га землі та ставок 14 га. Однак нестабільність 90-х далася взнаки. Пропрацювавши три роки, довелося землі віддати, бо не продовжили договір оренди.

Перші невдачі не загасили бажання займатися сільським господарством. Доля привела в Луганську область, де Анатолій Миколайович знов орендує землю (спочатку 17 га, пізніше — 50) і вже в 1993 році організовує фермерське господарство «Вікторія». Воно й донині працює, маючи у своєму розпорядженні близько 6 тис. га. У 2000 році Анатолій Миколайович відгукнувся на прохання земляків взяти під опіку занепале на той час сільськогосподарське товариство «Мрія», що в Куп’янському районі Харківської області.

«До нашого приходу в господарстві змінювались директори і їхні заступники, людям кілька років не платили заробітну плату. Стосовно молочної ферми, то на папері числилось близько 300 корів, які майже не давали молока. Це був той період, коли всі вирізали худобу. А ми, навпаки, почали поступово нарощувати виробництво. Було важко, але нічого. Як-то кажуть, з оптимізмом уперед», — ділиться спогадами директор «Мрії» Анатолій Головко.

Технічної освіти для сільського господарства було замало, тому знову взявся за науку — закінчив Луганський сільгоспінститут та Харківську зооветеринарну академію.

Масштабна реконструкція

За словами Анатолія Миколайовича молочний напрямок розвивали практично на пустому місці. У спадок родині Головків дісталась занедбана радянська ферма, старі корівники (один чотирирядний, решта — дворядні) на 100 голів, подекуди ще дерев’яні, та 300 корів на прив’язному утриманні.

Влітку із задушливих корівників тварин виганяли у відкриті загони. Але спека дуже дошкуляла тваринам. Звісно, в таких умовах працювати було важко. Потрібно було споруджувати нові приміщення. Був острах, що заберуть землю, і все-таки взялись поступово розбудовувати та вдосконалювати молочний комплекс.

Спочатку закупили будівельні матеріали. З радянських часів залишилось чимало корівників, які можна було розібрати. Так з підручних матеріалів розпочалось будівництво. Щороку на місці старого приміщення з’являлось нове. За п’ять років збудували п’ять корівників. До речі, жодного схожого. Взяти хоча б систему вентиляції — усі різні. Вчилися на власному досвіді й помилках. Перший корівник будували з підрядчиком, але вже в процесі роботи доводилося вносити корективи, бо то умови для корів були не зовсім комфортними, то дизайн міг призвести до незручностей в роботі техніки й обладнання. Наступні будували за власними проектами, самостійно розраховували розміри, враховуючи потреби худоби. Тим не менше можна знайти кілька притаманних усім приміщенням спільних рис: практичність, зручність та безпечність для працівників і тварин.

Більше інформації читайте в журналі «Молоко і ферма» № 6 (37), грудень 2016.